Генеза Валуєвського циркуляру

 
 

Генеза Валуєвського циркуляру




Андрій Стародуб
До питання про вплив дискусії щодо доцільності видання українського перекладу Святого Письма на генезу Валуєвського циркуляру 1863 року.
Робота російського дослідника Алексея Міллера (Алексей Миллер. “Украинский вопрос” в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина XIХ века.) СПб.:Алатея, 2000. 207 с.) ознаменувала собою перехід до якісно нового етапу в дослідженні історії українського руху в Російській імперії. Віддаючи належне новаторському методологічному підходу до розгляду проблеми (що відзначено в усіх рецензіях, які з’явилися на цю працю), а також джерельну обґрунтованість більшості висновків автора, ми тим не менш, вважаємо, що дослідження, в окремих його частинах, швидше виокремило ключові моменти для наукового обговорення, аніж стало його підсумком.
Одним з таких моментів, що знайшов лише пунктирне відображення в роботі, є історія боротьби за дозвіл видання українського перекладу Євангелія, здійсненого Пилипом Морачевським. Міллер не вважає її скільки-небудь значущою і навіть ставить під сумнів безпосередній взаємозв’язок питання про доцільність видання цього перекладу з репресіями проти українського друкованого слова. Слушно відзначаючи, що Святіший Синод не був ініціатором заборон 1863 року, російський дослідник не зміг уникнути певного спрощення, описуючи нібито поблажливе ставлення Обер-Прокурора і вищої ієрархії до самої ідеї видання “малорусского перевода Священного Писания». Зробивши стислий (з опущенням багатьох важливих деталей) екскурс в ситуацію, що склалася на початок 1860-х рр. навколо дозволу на видання Святого Письма російською мовою, Міллер стверджує, що “после того как русский перевод был, наконец, разрешен, Синод, насколько можно судить, склонялся к проведению такой же политики в отношении малорусского языка”. На нашу думку, подібний висновок неможливо узгодити з наступними фактами:
1. Ще до появи на розгляді в Синоді перекладу Морачевського, вищою церковною ієрархією було недвозначно визначено і сформульовано причини, які унеможливлюють видання українського перекладу Святого Письма. Наприклад, митрополит Московський Філарет (Дроздов) (палкий прихильник здійснення перекладу живою російською мовою), в червні 1857 року пояснював неможливість видання українського Євангелія тим, що “русское наречие есть наречие общерусское и образованное, а малороссийское и белоруское есть наречие небольшого меньшинства и малообразованых; потому что малороссияне и белорусцы, особенно умеющие читать, понимают русское наречие и на нём могут читать Священное Писание; наконец потому, что для единства церковного и гражданского полезнее, чтобы одно русское наречие господствовало и в Малороссии, и в Белоруссии».
2. Переклад Пилипа Морачевського вперше потрапив до Св. Синоду у в вересні 1860-го року. Відома резолюція митрополита петербурзького Ісидора (14 жовтня 1860-го) на прохання Морачевського допустити його працю до друку: “По частном совещании с Святейшим Синодом, уведомляю Вас, что перевод Евангелий, сделанный Вами или другим кем-либо, не может быть допущен к напечатанию». Таким чином, позиція Синоду в питанні допущення українського перекладу Євангелія суттєво відрізнялась від його ж позиції в питанні перекладу російського: ієрархи й не приховували, що йдеться не про якість перекладу, а про його принципову недопустимість.
3. Анонімку, що власне й стала безпосереднім поштовхом до появи Валуєвського циркуляру, написали до ІІІ Отделенія особи з духовенства, а йшлося в ній саме про небезпеку допущення до друку українського перекладу Євангелія. Хоча з тексту нібито й випливає, що її автори допускають можливість схвалення Синодом українського перекладу ( “Мы также считаем излишним доказывать и то, что допустив нелогичный и затейливый перевод Св. Писания на то наречие русское, которое по своему складу менее всего заслуживает это предпочтение, Св. Синод допустит историческую ошибку и что всяк, кто словом или делом будет способствовать этому опасному предприятию, приобрести известность Герострата и скоро увидит оправдание на опыте той благоразумной сентенции, что малая ошибка бывает причиной великих бед»), однак ми не поділяємо тези Міллера, що “авторы считали более вероятным добиться нужного им результата здесь, а не у своего прямого начальства”. Вірогіднішим вважаємо припущення, що, бажаючи жорстких і відкритих репресій проти українофілів, вони провокували їх з боку відповідного державного органу, тоді як Святіший Синод, відхиляючи переклад, аж ніяк не міг виступити ініціатором і, тим більше, втілювачем у життя подібної акції. Отже, не острах проходження перекладу через Синод керував анонімами, а побоювання, що переклад буде відхилено, як це вже сталося 1860 року, без відповідного резонансу і наслідків для всього українофільського руху.
Таким чином, запропонована в книзі Міллера реконструкція обставин, що передували появі Валуєвського циркуляру, містить певні прогалини. Остаточне з’ясування ролі Св. Синоду в цій справі (насамперед – в контексті справи розгляду перекладу Морачевського) має бути здійснено за допомогою документів, які відклалися в архіві Синоду – саме вони залишилися поза увагою російського дослідника.


Создан 19 апр 2006



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником